"Сімейна Клініка" радіопроект

Фінальний радіопроект з курсу "Наукова Журналітика"

Програма про вагітність та пологи, а саме про деякі міфи, стереотипи та забобони, із цим пов’язані. Ця тема радше зацікавить жінок, але чоловікам також варто бути в курсі. Ми поговоримо про партнерських пологів, вплив УЗІ-обстеження на дитину, чи справді народжувати це нестерпний біль, коли після пологів повертається фігура, чи безпечно займатися сексом в такому цікавому положенні та про інше.

Інклюзивна освіта в Україні

Автори: Крістіна Серебрякова і Оксана Андрієвська

Інклюзивна освіта - явище в Україні нове. Діти з особливими потребами навчаються в загальноосвітніх шкоалх зі звичайними дітьми. В деяких школах, таких як ВНК "Барвінок", такий експеримент прижився. Після такого навчання діти з особливими потребами мають більше шансів знайти своє місце в світі. Сюжет Крістіни Серебрякової та Оксани Андрієвської. Могилянська школа Журналістики.

План розслідування. Гомеопатія.

Привід: лікарі звичайних поліклінік виписують пацієнтам рецепти на гомеопатичні препарати, хоча доказів, що вони діють, немає, і науковці вважають гомеопатія лженаукою.

План дій:
1. Розпитати пацієнтів з такими рецептами: від чого їм виписали гомеопатію (якщо людина погодиться розказати); чи вірять вони в дію цих "ліків"; чи пробували раніше гомеопатію.

2. Поспілкуватися із лікарями поліклінік і лікарень, які виписують гомеопатію: чи знають вони, що дію цих препаратів не доведено, а Всесвітня організація здоров'я застерігає використовувати ці препарати при інфекційних та інших серьйозних захворювань; чому виписують ці ліки; чи знають, що це може бути небезпечно; на який ефект розраховують.

3. Поспілкуватися із лікарями-гомеопатами: де вони навчалися гомеопатії; що власне є гомеопатією; на яких дослідженнях грунтують лікарські властивості гомеопатичних препаратів; чому вважають їх кращими за класичні лікарські засоби; які можуть навести приклади успішного застосування гомеопатії (чи хтось одужав); що вважають з приводу того, що ВОЗ не визнає гомеопатію медициною; як пояснюють те, що основні гомеопатичні принципи не відповідають уявленням про функціонування здорового і хворого організму (гомеопатія вважає, що лікувати треба подібне-подібним, наприклад, пташиний грип частинками птахів в пігулках).

4. Поспілкуватися з представниками Міжнародної медичної гомеопатичної Ліги в Україні (м. Одеса), Асоціації гомеопатів України.
4(а). Поспілкуватися з практикуючими лікарями, що вони думають про гомеопатичні препарати.

5. Перевірити дослідження, на яких грунтуються лікарі-гомеопати.
5(а). Поспілкуватися із Віце-президентом Української Академії Медичних Наук, з головою лікувально-профілактичного відділу АМНУ. Спитати їх про дослідження, на які спираються гомеопати.

6. Спитати продавців аптек, як часто в них купують гомеопатію за рецептом і без; скільки коштують гомеопатичні препарати.

7. Вияснити у Міністерства охорони здоров'я чи мають гомеопатичні препарати ліцензії, на підставі чого такі ліцензії видаються, які фармацевтичні компанії постачають найбільшу кількість таких препаратів в Україну.

8. Поспілкуватися з представниками цих копманій в Україні.

Використання статистики медіа

Стаття "Гель от СПИДа лечит разработчиков от бедности", видання "Інфокс.ру" http://www.infox.ru/science/fake/2009/02/09/hivfake.phtml

Стаття дуже яскраво і легко показує як можна попастися на красиву статистику, яка обіцяє сенсацію. Мова йде про дослідження гелю, який наче захищає від СНІД-інфекції, поглинаючи її ще в статевих органах. Цей препарат було розроблено приватною лабораторією, але її суперпозитивні результати були визнані Національним центром США по контролю за захворюваннями, розголошені на всі усюди Ройтерсом (а значить і всіма, хто бере новини з Ройтерсу). А лише потім, коли всі трохи порахували цифри, то виявили, що це дослдження взагалі нічого не показало, і в США цей препеарат заборонили. І якби кореспонденти хоча б трохи поцікавилися, то вони б і самі зрозуміли, що цифри невалідні. Можно привести показову цитату з цієї статті:
"А о том, что в исследовании, где сравниваются 6,6% заболевших в контрольных группах и 4,8% в экспериментальной и при этом теряются 6% подопытных, говорить о какой-либо эффективности препарата вообще недопустимо".
Тому не треба нікому сліпо довіряти у питаннях статистики, особливо якщо ці результати впливають на фінансування того, хто їх надав.

Стаття "Как не стать жертвой рака", газета "Сегодня" 04.02.2010 http://www.segodnya.ua/health/14112572.html

Статистика використана доречно, чітко і зрозуміло. Однак є деякі зауваження. Дані про кількість хворих і померлих було взято від Національного канцер-реєстра, а от звідки були взяті цифри про те, скільки і чого треба вживати для профілактики і інші цифри - не зрозуміло. Оформлення статистики варто було б зробити більш яскраво, оскільки у вигляді переліку вона хоч і виглядає зрозумілою, але зовсім не приваблює увагу. Щодо даних Нац. канцер-реєстру - деякі цифри явно розходилися в кількості померлих на рік, але чомусь збігалися у кількості померлих на день. Така похибка більше змахує на помилку.

Мертва наука

«Наука в Україні вмерла» - так говорить молодий науковець Андрій Сюмка.

Зі школи він мріяв займатися біологією, а саме екологією. Його приваблювали практичні можливості – щось виявити, дослідити і врятувати. Андрій займався екологією в Малій Академії Наук, де юні науковці вивчають світ разом з більш дорослими та досвідченими своїми коллегами. Потім він вступив на біологічний факультет міста Донецька, на перекір батьківській волі.

«Мама хотіла, щоб я став лікарем. Люди ж люблять лікуватися. А тут можна недалеко піти до родича, і маєш лікаря. Батьки лякали мене голодом, холодом, казали щось про дітей, які будуть просити їсти, і дружину, яка буде пиляти через зарплатню. Але ж коли тобі 17 – яке там уявлення про дітей та дружину».

Андрій не бачив нічого романтичного в медицині, але бачив романтику в науці. Він мріяв, що коли закінчить університет, буде працювати в Міністерстві охорони природи або якомусь екологічному фонді. Але його спіткало глибоке розчарування.

«Наше МінОхорони лише якесь прикриття. Воно юридично працює, а практичного нічого не робить. Далі штрафів справа не заходить. Так налаштована структура. А фонди, які є в Україні, навіть ті, які підтримуються міжнародними організаціями, лише працюють на публіку. Вони влаштовують круглі столи та різні школи, але теж нічого не роблять».

Після закінчення університета Андрій приймав участь в одній з таких екологічних шкіл, влаштованій міжнародним фондом. Це був останній раз, коли він мав справу з екологією в тому вигляді, в якому мріяв про неї зі школи.

А далі в силу вступила система. Після університету, щоб стати науковцем, треба вступати до аспірантури. Андрій міг залишитися в Донецьку і займатися екологією. Але він закохався, а дівчина була з Києва. Тому йому було конче необхідно потрапити в столицю. А Інститут ботаніки, який би дав змогу Андрію займатися улюбленою справою, не брав в тому році аспірантів. І Андрій вступив до Інституту сахарного буряка.

З дівчиною тою вони вже розійшлися, після 10 років подружнього життя, а Інститут буряка залишився донині. Андрій каже, що він і там наче екологією займається. Він вивчає віруси та хвороби буряка, як з ними боротися і як збільшити родючість цієї рослини. Але це вже зовсім не та екологія, про яку він мріяв. Але вертатися до екології Андрій не збирається. Там не краще ніж в будь-якій іншій галузі науки в Україні.

«В українських вчених спостерігається відрив від дійсності. В Україні твориться не наука, а симуляція наукової діяльності. Загальна профанація. Псевдовчені, розмовляють псевдовченою мовою, суються з нею всюди, куди можуть, демонтсрують псевдодіяльність і пропонують псевдовідкриття. Вони стають смішними. Але їх підтримує система, якій це вигідно. Ніхто нічого не розуміє, але всі щось роблять».

Нагадує тиху божевільню, в якій кожний чимось зайнятий, чимось незрозумілим і недоречним. В такі ситуації Андрій не бачить сенсу змінювати спеціалізацію в науці. Бо якщо це щось, пов’язане з наукою, і це щось в Україні – то це марно:

«У нас серіал «Доктор Хаус» має більший вплив на життя, аніж наша наука».

Андрій махнув рукою на насолоду від практичної сторони науки, і вирішив насолоджуватися тим, що вона дає йому в емоційному плані – самовираження, коло неординарних друзів, невнормованість робочого дня.

«Встаєш рано вранці – годині о дванадцятій, і йдеш на роботу… Захоплює ще й незапланованість, невідомість – постійно шукаєш і досліджуєш щось нове».

Друзі Андрія шуткують, що вченими в Україні стають ліниві люди. А зовсім ліниві – стають філософами.

Андрій жодного розчарування з приводу того, що присвятив себе науці, не має. І якби міг повернутися до часів, коли приймає рішення, ким стати, вибору свого не змінив би.

«Мені шкода тих, хто ніколи не бачив науку, ніколи не бував в дослідницькому інституті. Це зовсім інше сприйняття дійсності та розуміння процесів навколо нас».

Крістіна Серебрякова

Гомосексуалізм – це компенсація за плодовитість жінок

Марина Бутовська, провiдний антрополог свiту, спецiалiст з поведiнки приматiв та людини, автор таких книг та монографiй як «Таємницi статi. Чоловік та жінка у дзеркалі еволюції», «Гомосексуалізм і еволюція», «Мова тіла. Природа і культура», розповіла мені про спостереження за дикими племенами Африки, про гомосексуалізм та його значення для еволюції, а також про правила вибору шлюбних партнерів в різних культурах.

Марина Бутовська – російський антрополог, доктор історичних наук, завідувач сектором інституту етнології та антропології Російської Академії Наук. Етнологія – це вивчення поведінки, а антропологія – це вивчення людини та суспільств. Пані Бутовська займається еволюційною антропологією, а саме антропологією та еволюцією статі, еволюційними передумови гомосексуалізму як в людей, так і в тварин, культурною комунікацією та іншими питаннями. Протягом 5 років разом зі своїми студентами спостерігає за традиційними культурами в Африці, такими як племена хадза та датогі в Танзанії.

Антропологія – наука про людину та людські суспільства.

К.С. Як ви живете в племенах, які вивчаєте? Ви повністю укорінюєтесь і живете їхнім життям?

М.Б. Ні-ні. Я живу в наметі зазвичай на якийсь відстані від них. Це обумовлено цілим рядом причин, перша з яких чисто медична. Якщо ви хочете звідти здоровим поїхати, то краще не жити з ними разом. Друга причина – існують деякі забов’язання, яких необхідно дотримуватися, якщо ви живете разом з ними. Я намагаюсь теж цього уникати. Ви маєте повністю ділитися всім, що у вас є. Але тоді це погано для вас скінчиться. Тому що, наприклад, їжу ви можете їсти лише ту, яку привезли із собою. Якщо ви почнете їсти їхню їжу, ви заразитесь, підхопити місцеву хворобу. А якщо ви вже заразитесь, то в цій ситуації про роботу і мови не може йти. А частина їхньої їжі і просто для нас не придатна.

К.С. Це не заважає спостерігати за життям племені, адже ви приходите до них як гість?

М.Б. Ні, це не заважає. Дійсно, я приходжу як гість. Та що? Розумієте, тут треба розділяти два моменти: спостереження за дорослими і за дітьми. Я за дорослими не спостерігаю, оскільки тут існує забагато інтимних моментів. Я спостерігаю за дітьми. Це має велике значення. Дітям все одно, гість я чи ні. А з дорослими я розмовляю.

Етологія – наука про поведінку тварин, в тому числі людини.

К.С. Скажіть, а Мауглі – це науковий факт чи це лише плід фантазії Джозефа Кіплінга?

М.Б. Таких «Мауглі» було знайдено велику кількість. Є наукові статті, але в західній літературі, наші вчені не дуже люблять про цей феномен розповсюджуватися.Ці діти, залишені напризволяще в диких умовах – вони виживають, але людьми не стають. Тому що чуттєвий період соціалізації, під час якого дитина має знаходитися в оточенні людей та вивчати мову, пройшов, і навчати дитину чомусь вже неможливо, хіба що до віку 3 років. Точно сказати неможна, але якщо перші три роки вже пройшли, і вона їх прожила в диких умовах, то час пропущено.

К.С. Існує багато досліджень того, як людина обирає собі сексуального партнера: за запахом, зовнішнім виглядом, наприклад. Це все чиста фізіологія. А чи існують якісь спільні для всіх соціальні основи вибору партнера?

М.Б. Є, звичайно. Це найбанальніша з усіх проблем. У всіх культурах існує певне коло потенційних партнерів, який визначається соціальним статусом, економічними можливостями та родинними зв'язками. Що це означає? По-перше, у багатьох культурах ті, хто бере шлюб, не обирають партнерів, усе вирішують їхні батьки. І на цьому все закінчується. Друге - родинні зв'язки. Справа в тому, що в кожної культури існує регламентація, яка визначає, наприклад ендогамію або екзогамію. Тобто потрібно брати шлюб в межах своєї групи чи обов'язково за межами свого племені. До того ж в цих племенах регулюють ступінь спорідненості. Припустима ступінь спорідненості визначається культурно. Наприклад, в деяких культурах, таких як в Дагестані і в багатьох арабських культурах, припустимими є шлюби двоюрідних і троюрідних родичів, і вони навіть вважаються бажаними. Це пов'язано із наслідуванням майна та гарантією гарного ставлення - родич родича не образить. А в деяких культурах ступінь спорідненості простежують до сьомого коліна, тому що родинні шлюби неприпустимі.

А ось у моїх датогів люди не повинні відноситися до однієї когорти, до одного вікового класу, і одного клану. І тому шлюб - важка справа. Вони змушені звертатися до своїх родичів, бабусь, дідусів, щоб не потрапити в халепу. Мені про такі випадки розповідали. Вони вже були чоловіком і дружиною, а потім раптом з'ясувалося, що вони якісь далекі родичі, і їм довелося розлучитися.

Також впливають соціальні шари в суспільстві. Якщо існують касти, то все жорстко регламентується цими кастами. В Індії існує принцип гіпергаміі, при якому жінка може бути з касти нижче, ніж чоловік, а ось чоловік не може бути нижчим за походженням, ніж дружина. Тому зайвих дівчаток у вищих кастах вбивають, тому що їх дівати нема куди.

К.С. У людини зустрічаються чи не всі форми шлюбу - і моногамія (зв'язок тільки з одним партнером протягом всього життя), і полігамія (зв'язок з кількома партнерами), гареми і поліандрія (в однієї жінки багато чоловіків). З чим це пов'язано?

М.Б. Тут і культурний аспект, і екологічний, і економічний. Всі ці фактори накладаються один на одного. Та й традиції теж відіграють важливу роль.

Якщо розглядати традиційні суспільства, то вони на 80% полігамні або допускають полігамію, поліандричних дуже мало (0.4%). Поліандрія зустрічається в абсолютно екстремальних умовах. Наприклад, в умовах гірського Тибету, де землі взагалі немає, і перспектив придбати землю ніяких. А куди діватися братам з однієї сім'ї, яким би в умовах полігамії або моногамії довелося б ділити землю батьків між собою при утворенні нової сім'ї? Частину з них відправляють в ченці, але всіх в ченці не відправиш. І тому два чи три брати отримують одну дружину на всіх.

У Китаї зараз буде аналогічна ситуація. Тому що коли вони ввели в 70-х роках правило, при якому в сім'ї може бути тільки одна дитина, всі швиденько стали робити аборти, якщо УЗД (ультразвукове дослідження – авт.) показувало, що плід - дівчинка. За дівчинку потрібно давати придане. Позбулися таким чином дівчат. Тепер дівчаток там немає. Їх не вистачає. У сільській місцевості вони вже стали купувати одну дружину на кілька чоловіків.

Традиційне суспільство – суспільство, яке регулюється традиціями. Збереження традицій в ньому є більш цінним аниж розвиток (різні племена та ізольовані народи).

К.С. Фемінізм - це соціальне явище, або в нього є біологічне (еволюційне) обгрунтування? З чим пов'язаний такий бурхливий розвиток феміністичного руху в сучасному суспільстві?

М.Б. З моєї точки зору, це комплекс неповноцінності жінок, при чому жінок західного суспільства. Це соціальний аспект штучного походження. Фемінізм зародився

в Америці. У нас в суспільстві ці процеси почалися в XIX столітті, і не була тоді жінка тут така пригноблена і позбавлена всіх можливостей соціального самовираження, як в Америці. Під час колонізації до Америки емігрувала велика кількість людей з кримінальним минулим, маргіналів. І ставлення до жінок в їх суспільстві було більш зневажливим, ніж в Європі того часу. Вони їх били, вбивали. У цих жінок був грунт для фемінізму, а в наших не було.

Але він світом поширився, як мода. Награються, і це припиниться. Тому що нащо це потрібно? Навіщо боротися за чоловічі права, претендувати на них?

У традиційних культурах місце жінки біля домашнього вогнища, тому що вона постійно народжує дітей. І яким чином ви можете помінятися місцями з чоловіком. Жінка буде дітей тягати, годувати їх грудьми десь там, працювати в полі, а чоловік буде розводити вогнище? У традиційних суспільствах функція чоловіка - виконувати важкі роботи і захищати. А жінка що ж буде з дитиною за плечима ходити захищати? Це небезпечно для виду. Таке плем'я не виживе.

Фемінізм - це особливості західної цивілізації, в якійсь спотвореній формі. Тому що це просто принизливо вважати себе нижче чоловіка і боротися з цим. Феміністки ж самі придумали, що вони нижчі. Чоловік фізично сильніше, то хай він і тягає валізи, мені це тільки приємно.

К.С. А гомосексуалізм - це теж просто соціальне явище?

М.Б. Ми зараз знаємо, що існує генетична схильність до гомосексуалізму, і це велика проблема, тому що цього вже не приховаєш. Існує варіант гена, який відповідає за таку схильність, і всі чоловіки в сім'ї з таким геном гомосексуалісти. Тут немає соціальної складової, тому що інколи ці діти взагалі не виховуються в цій сім'ї, і поняття не мають, що в них батько і брати гомосексуалісти.
Існують вроджені фактори, пов'язані з гормональним статусом матері під час вагітності.
Ну і культурні аспекти. Ці фактори можуть один одного підсилювати, а можуть послаблювати.

К.С. Якщо це було закладено генетично, виходить, це для чогось потрібно природі?

М.Б. Тут є деяка еволюційна концепція. Нащо це було потрібно? Це було потрібно для того, щоб підсилювати кооператив - дружні зв'язки і прихильності між чоловіками. Вони були потрібні, тому що тоді люди могли ризикувати собою, щоб захистити партнера. Особливо це було корисно у військових діях. У деяких випадках це були просто дружні зв'язки, ніяких сексуальних взаємодій. А гомосексуалізм із сексуальним аспектом - це, як вважають, може бути «side effect» (англ. - побічний ефект). Не те щоб помилка, але зашкалювання за деяку норму.

Хоча, в принципі, відома ще одна цікава деталь. Сестри гомосексуалістів більш плодючі, аніж інші жінки. А з цього випливає, що чоловічий варіант - це знову таки side effect. Адже за все потрібно платити. Природі потрібна була жіноча плідність, а гомосексуалізм братів - це компенсаторний механізм, як оплата за плодючість.

К.С. А у мавп є гомосексуалізм?

М.Б. В них є гомосексуалізм, сексуальний. Він пов'язаний із тим, що дуже часто підлітки або молоді самці повинні йти зі своєї групи і приставати, інтегруватися в інші групи. Але деякий час вони кантуються в групах холостяків. І там вони практикують гомосексуалізм. Потім, коли вони потрапляють в змішану групу, де є самиці, це все зникає.

Крістіна Серебрякова